Віддавати дитину до садка у три роки не завжди відповідає її готовності проводити цілий день без батьків. Нейробіолог Петро Чорноморець радить за можливості почекати приблизно до п’яти років, а якщо садок потрібен раніше — знайомити малюка з новим середовищем поступово.
За словами Чорноморця, рішення віддати трирічну дитину до садка часто пов’язане з потребою батьків повернутися до роботи. Водночас малюкові може бути складно одразу звикнути до великої групи однолітків, шуму та тривалої відсутності близької людини.
Фахівець вважає, що готовність до такого формату спілкування зазвичай формується ближче до п’яти років. Проте це його рекомендація, а не універсальна вікова межа: реакція на садок залежить від конкретної дитини, умов у закладі та способу адаптації.
Ранкові сльози й небажання заходити до групи Чорноморець радить не списувати на примхи. Якщо дитина щоразу чіпляється за батьків і категорично відмовляється залишатися, це може свідчити про те, що нове середовище поки викликає в неї надто сильний стрес.
На думку нейробіолога, особливо складною для малюка може бути ситуація, коли його відразу залишають на повний день серед кількох десятків дітей. У такій групі вихователям непросто приділити достатньо уваги кожному, особливо на початку адаптації.
Водночас експерт не закликає повністю відмовлятися від садка до п’ятирічного віку. Він наголошує, що молодші діти також можуть звикнути до закладу, якщо знайомство з вихователем і групою відбуватиметься без поспіху.
Перший етап адаптації — перебування в садку разом із мамою або татом. Чорноморець радить протягом одного-двох тижнів дати дитині можливість познайомитися з вихователем, приміщенням та іншими дітьми в присутності близького дорослого.
Коли малюк почне почуватися впевненіше й довірятиме вихователю, батьки можуть ненадовго виходити з групи. Спочатку, за рекомендацією фахівця, дитину можна залишати саму на 15–30 хвилин, а потім поступово збільшувати цей час відповідно до її реакції.
Чорноморець вважає, що за такого підходу через кілька тижнів дитина може почати сприймати садок як цікаве й знайоме місце та спокійніше відпускати батьків.
Окремо нейробіолог розкритикував пораду залишати дитину в групі попри тривалий плач, сподіваючись, що вона зрештою звикне. Він порівняв цей підхід зі старими рекомендаціями не брати немовля на руки, коли воно плаче.
На думку Чорноморця, примусове звикання через сильний стрес може негативно позначитися на самопочутті та поведінці малюка. Водночас сам по собі плач під час розставання не означає, що дитина неодмінно зазнала психологічної травми: важливі тривалість і сила її переживань, а також те, чи отримує вона підтримку дорослих.
Як альтернативу тривалому перебуванню у великій групі до п’яти років експерт пропонує невеликі об’єднання батьків, які по черзі доглядають за кількома дітьми. У такому форматі малюки можуть спілкуватися з однолітками, залишаючись поруч зі знайомими дорослими.
Чорноморець зазначає, що поступову індивідуальну адаптацію легше організувати в садках із невеликими групами. Якщо батьки вирішили віддати дитину до закладу раніше п’яти років, він радить починати з коротких відвідувань у присутності близької людини й збільшувати час перебування без батьків поступово.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover
About the Author
