
На фотографіях XIX та початку XX століття люди майже завжди мають серйозні обличчя, навіть якщо позують на весіллі чи під час сімейного свята. Причина криється не лише в примітивних фотоапаратах, а й у тогочасних правилах пристойності, коли широку усмішку могли вважати ознакою легковажності.
Старовинні сімейні фотографії мають одну характерну особливість: люди на них зазвичай дивляться в об’єктив із незворушними обличчями. Навіть діти, молодята та учасники святкових подій рідко демонструють усмішку.
Сьогодні така манера позування може здаватися дивною, адже сучасна фотографія переважно асоціюється з усміхненими обличчями. Однак понад сто років тому сам процес фотографування та ставлення до портретів суттєво відрізнялися.
Однією з головних причин були технічні обмеження перших фотоапаратів. Щоб отримати чітке зображення, людині доводилося залишатися практично нерухомою протягом тривалого часу.
На ранніх етапах розвитку фотографії створення одного знімка могло потребувати близько 20 хвилин. Навіть незначний рух голови чи зміна виразу обличчя загрожували розмитим результатом.
Утримувати усмішку протягом такого часу було значно складніше, ніж зберігати спокійний вираз обличчя. Тому фотографи віддавали перевагу стриманим позам, які допомагали отримати якісний портрет.
Із розвитком технологій тривалість фотографування поступово скорочувалася. Приблизно до 1900 року створення знімка могло займати вже близько 20 секунд.
Це значно полегшило процес позування, проте люди не почали одразу масово усміхатися перед камерою. Серйозні обличчя залишалися звичним елементом фотографічних портретів.
Друга причина пов’язана з традиціями образотворчого мистецтва. До винайдення фотографії заможні люди замовляли свої портрети художникам, які працювали над ними годинами.
Такі зображення створювали переважно з особливих нагод. Вони мали увічнити зовнішність людини, її становище в суспільстві або важливу подію.
Через це портретний живопис асоціювався з урочистістю та стриманістю. Люди зазвичай позували із серйозним виразом обличчя, підкреслюючи власну гідність.
Коли з’явилася фотографія, вона багато в чому перейняла усталені мистецькі традиції. Перші фотографічні портрети наслідували живопис не лише в композиції, а й у способі позування.
Третя причина стосувалася суспільних уявлень про пристойність. У вікторіанську та едвардіанську епохи широка усмішка не завжди сприймалася як доречна поведінка під час офіційного фотографування.
В окремих суспільних колах усміхнене обличчя могли пов’язувати з легковажністю або низьким соціальним становищем. Натомість стриманість вважалася ознакою вихованості, елегантності та гідності.
Саме тому люди нерідко свідомо обирали серйозний вираз обличчя. Навіть коли технічні можливості вже дозволяли фотографуватися з усмішкою, традиція урочистих портретів зберігалася.
Існувала й інша особливість ранньої фотографії — посмертні портрети. У вікторіанську добу родичі іноді фотографували померлих близьких, щоб зберегти пам’ять про них.
Для таких знімків померлих одягали та готували до фотографування. Ця практика була ще одним проявом того, наскільки тісно рання фотографія пов’язувалася з пам’яттю, урочистістю та серйозним ставленням до портрета.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover



