У XVII столітті частина відомих морських розбійників діяла не самовільно, а з офіційного дозволу влади. Так зване каперство дозволяло приватним суднам нападати на кораблі ворогів, ділити здобич із державою та фактично виконувати військові завдання за гроші.
На початку XVII століття Іспанія та Португалія контролювали значну частину колоніальних торговельних шляхів. Їхні кораблі перевозили через Атлантику золото, срібло та інші цінності, тоді як Англія ще не мала настільки сильного військового флоту.
У Лондоні знайшли дешевший спосіб боротися з конкурентами. Приватним судновласникам почали видавати спеціальні документи — каперські свідоцтва, які дозволяли атакувати кораблі ворожих держав.
Формально це відрізняло каперів від звичайних піратів. Вони мали право захоплювати судна лише тих країн, проти яких діяло відповідне дозволення влади.
Після захоплення корабель потрібно було доставити до союзного порту. Там Адміралтейський суд вирішував, чи була атака законною, а після цього здобич розподіляли між державою, організаторами походу, капітаном та командою.
Частину отримувала Корона, частину — високопосадовці та інвестори, які вкладали гроші у спорядження корабля. Тож каперство поступово перетворилося не лише на інструмент війни, а й на прибутковий бізнес.
Одним із головних центрів каперства стала Ямайка, яку англійці захопили 1655 року. Порт-Роял перетворився на базу морських рейдерів, яким місцева влада масово видавала дозволи на напади на іспанські судна.
Одним із найвідоміших каперів став Генрі Морган. У 1671 році його загони напали на Панаму, хоча Англія та Іспанія незадовго до цього уклали мир.
Через скандал Моргана доставили до Англії, але суворого покарання він не отримав. Король Чарльз II посвятив його в лицарі, а згодом Морган повернувся на Ямайку вже як високопосадовець.
З часом потреба у каперах почала зникати. Англія зміцнила власний флот, розширила торгівлю та стала більше залежати від безпеки морських шляхів.
Наприкінці XVII століття колишні союзники влади дедалі частіше перетворювалися на проблему. Законодавство проти піратства посилили, а частина моряків, які раніше діяли з дозволу держави, опинилася поза законом.
Одним із найвідоміших прикладів став капітан Вільям Кідд. Він мав дозвіл полювати на французькі кораблі, але пізніше його звинуватили у піратстві та стратили 1701 року.
Так завершувалася епоха, коли приватні морські рейдери були частиною державної політики. Влада використовувала їх для послаблення конкурентів і захоплення багатств, а після зміцнення регулярного флоту така система стала непотрібною.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover
About the Author
